Анна Шабалтій

Я практикую йогу вже сім років, а викладати почала менше ніж за рік після того, як сама вперше прийшла на заняття. Це сталося не тому, що я хотіла викладати. Навпаки — я взагалі ніколи не планувала бути викладачкою.

Навчаючись в Академії мистецтв, ми з друзями виграли грант, щоб облаштувати на нульовому поверсі гуртожитку коворкінг. Ми спроєктували великий простір, більшу частину якого займав світлий зал з великими вікнами. Друзі почали просити проводити там йогу. Я відмовлялася, бо не мала на той момент серйозної підготовки й повноцінного навчання. Але з підтримкою і вірою друзів погодилася спробувати. І сталося диво: щоразу зал був повний, мінімум пʼятнадцять людей. Чесно кажучи, я сама не розуміла, чому вони приходять. Але люди продовжували регулярно відвідувати наші практики.

Довгий час йога була для мене «на фоні». Я асоціювала себе з мистецтвом: виставки, резиденції, живопис. А йога була поруч, як щось постійне й регулярне. Лише півтора року тому я вирішила: окей, тепер я справді викладаю. Відклала мистецтво й залишилася тільки з йогою.

Моя база — аштанга-йога. Традиційна аштанга в стилі Паттабхі Джойса: сувора практика, серії, які робиш щодня. Це важко, але вона дуже круто готує тіло й формує фундамент. Пізніше я вчилась йогатерапії, завдяки цьому маю розуміння правильної відбудови асан.

Але викладаю зараз хатху. Вона дозволяє мені спрощувати й ускладнювати послідовності, творити, але на міцній аштангівській основі: постійне дихання, увага до переходів, правильна відбудова асан. Для мене практика — це як танець: рух безперервний, але в ньому є і структура, і увага до деталей.

Головне у викладанні для мене — безпека. Я багато говорю під час занять, пояснюю навіть прості форми, бо сама отримала чимало травм через поспіх. Я хочу, щоб люди залишалися здоровими. Але ще важливіше — щоб вони відчували тишу і звʼязок із собою після практики. Це мій головний критерій.

Йога для мене не закінчується на килимку. Вона триває в житті. Їсти — і бути присутньою лише в цьому. Говорити — і бути в розмові. Дихати — і відчувати цей момент. Це і є йога поза килимком.

Мій принцип у житті — співчуття. Навіть коли хтось дратує чи провокує, якщо на хвилинку подивитися глибше, можна зрозуміти першопричину. І тоді злість зникає, лишається тільки розуміння і співчуття.

Моя улюблена книга — «Автобіографія йога» Парамаханси Йогананди. Вона надихає, я її всім раджу.

Я вірю, що кожна людина має величезний потенціал, а життя — унікальна нагода його розкрити. Йога — один із найсильніших інструментів для цього. Асани — лише вершина айсберга. Справжня йога починається тоді, коли зʼявляється вміння керувати своєю увагою і диханням.

На цьому шляху дуже важливо мати вчителя і парампару. Щоб вести за собою учнів, треба чітко знати, куди рухаєшся сам. Мені дуже щастить з учителями: я практикую в традиції Крія-йоги, мій Гуру — Шайлендра Шарма. Викладати й складати послідовності мене навчив і продовжує вчити Володимир Ткаченко.