Напрямок: хатха-йога з елементами крія
Тривалість заняття: 2–2,5 години
Рівень: підходить для всіх (акцент на внутрішній стан)
“Йога — не про форму, а про те, як ти миєш посуд і говориш із близькими після килимка”
Мій шлях у йогу почався просто. У 10-му класі мій учень та давній друг дав мені Кастанеду — і в голові сталася революція. Я захистив диплом про Кастанеду, перечитав його ще раз і… зрозумів, що теорії багато, а практики — нуль. Я тоді займався єдиноборствами, і друзі покликали на йогу. «Навіщо?» — питав я, доки не почув: «Коли ми робимо асани — настає тиша в голові». У Кастанеди це називається зупинка внутрішнього діалогу. Я прийшов на заняття — і мене «зачепило».
Викладати я не планував. Майстер просто поставив мене на заміну: «Ти дисципліновано ходиш і знаєш методику — спробуй». Так почав викладати — із віри та благословення вчителя. Справжній учитель, вважаю, той, у якого учні виростають вище за нього.
Я не вигадую «власного стилю». Є методологія мого майстра: основа — хатха-йога (яма-ніяма, асана, пранаяма, шаткарми), інтегрована з традиційною крія-йогою, яку дозволив викладати Гуру. В одному занятті ми проходимо всі «оболонки» — від тіла до ананда-коші: асана → пранаяма → мантра/медитація. Це не гонитва за формами — це шлях стану.
Чому моя практика 2–3 години? Бо ми не поспішаємо. Дихання, концентрація, шавасана, мантра, медитація — і лише стільки асан, скільки справді потрібно. Тривалість рухома: я дивлюся на людей «тут і зараз» — можу додати пранаями, збільшити шавасану, зробити акцент на мантрі. Мета будь-якої практики — саттвічний стан: рівновага без сонливості (тамас) і перезбудження (раджас). Лише з цієї тиші розум по-справжньому питає: «Хто я?»
Як знайти свого вчителя? Коли ти готовий чесно дивитися всередину себе, вчитель сам приходить. Я не кажу про просто зацікавленість. Зацікавлення дає результат лише на рівні фізики. Але коли всередині з’являється справжнє бажання пізнати себе, таке, про яке казали гуру — коли «волосся горить на голові», і ти вже не шукаєш розваг, а шукаєш воду, щоб загасити вогонь — ось тоді починається справжній шлях. І тоді вчитель знаходиться.
Сенс заняття — обов’язковий. Я би хотів, щоб і мені на початку одразу сказали: направ увагу всередину, а не назовні — до «досягнень у йозі». Якщо завтра я втрачу можливість робити асани — у мене залишаться дихання, медитація і… увага. Самопізнання не потребує асан.
Про «змагання» в асанах. Я пройшов цей етап і знаю: жодна асана не дає того, що дає стан медитації. Шпагат приходить і йде, а твій досвід лишається у серці. Йога — не про форму, а про те, як ти миєш посуд і говориш із близькими після килимка.
Є й інші шляхи — без асан і без пранаям. Наприклад, шлях жнана-йоги — це йога пізнання, яка одразу ставить учню запитання: «Хто ти є?»
Учень відповідає: «Це я».
— Я — це хто?
Він вказує на тіло, на грудну клітину.
— Ти тіло?
— Ні.
— Ти ім’я?
— Ні, ім’я — це не я.
І так, крок за кроком, відкидається все, з чим людина себе ототожнює: тіло, ім’я, думки, ролі. Коли все це прибирається, залишається щось одне. І те, що залишається, — це і є ти.
Улюблена частина практики? Уся система цілісна. Як казав Гурджієв: асани — плуг, що зорать землю; пранаяма — добрива; медитація — зерно. Лише разом це дає врожай.
Я би порадив звернутися до джерел, які можуть глибше відкрити практику.
Наприклад, фільм «Samadhi» варто переглядати з часом знову — він розкривається по-новому разом із власним досвідом.
«Йога-сутри Патанджалі» у різних перекладах допомагають самостійно відчути сенс текстів.
Книга Роберта Свободи «Aghora» показує, як у стародавніх епосах закладені практики.
А Кастанеда допомагає зруйнувати звичні уявлення про світ.
Для мене все просто: йога — це життя. І якщо звести все до одного слова, яке об’єднує практику, то це буде — увага.
