Напрямок: хатха-йога
Тривалість заняття: 1.5 години
Рівень: підходить для всіх
Досвід викладання: близько 6 років
“Я взагалі ніколи не планувала бути викладачкою”
Я практикую йогу вже сім років, а викладати почала менше ніж за рік після того, як сама вперше прийшла на заняття. Це сталося не тому, що я хотіла викладати. Навпаки — я взагалі ніколи не планувала бути викладачкою.
Я вчилася в Академії мистецтв, жила в гуртожитку, і ми з друзями виграли грант, щоб облаштувати на нульовому поверсі старої будівлі коворкінг. Там був зал із великими вікнами й класною підлогою. І мене раптом почали просити проводити там йогу. Я відмовлялася, бо не вчилася ще тоді ніде серйозно. Я просто практикувала й малювала. Але друзі наполягали, і я погодилася спробувати. І сталося диво: кожного разу зал був повний. Мінімум п’ятнадцять людей. Я сама не розуміла, чому вони приходять. Мені здавалося, що я не майстер. Але люди приходили знову і знову.
Довгий час йога була для мене «на фоні». Я асоціювала себе з мистецтвом: виставки, резиденції, живопис. А йога була поруч, як щось постійне і регулярне. Лише півтора року тому я вирішила: окей, тепер я справді викладаю. Відклала мистецтво й залишилася тільки з йогою.
Моя база — аштанга-йога. Спочатку я ходила на ішвару, де мене навчили правильній відбудові асан. Це дало класну основу. А потім була традиційна аштанга в стилі Паттабхі Джойса: сувора практика, серії, які робиш щодня. Це важко, але вона дуже круто готує тіло й формує фундамент.
Чому я не викладаю аштангу? Бо в мені живе художниця. Аштанга — це чіткі послідовності, там немає місця для творчості. А мені хочеться складати, міняти, будувати нове. Тому я викладаю хатху. Вона дозволяє мені творити, але на міцній аштангівській основі: постійне дихання, увага до переходів, правильна відбудова асан. Для мене практика — це як танець: рух безперервний, але в ньому є і структура, і увага до деталей.
Головне у викладанні для мене — безпека. Я багато говорю під час занять, пояснюю навіть у простих формах. Тому що сама отримала чимало травм через поспіх. Я хочу, щоб люди залишалися здоровими. Але ще важливіше — щоб вони відчували тишу і зв’язок із собою після практики. Це мій головний критерій.
Йога для мене не закінчується на килимку. Вона триває в житті. Їсти — і бути присутньою лише в цьому. Говорити — і бути в розмові. Дихати — і відчувати цей момент. Це і є йога поза килимком.
Мій принцип у житті — співчуття. Навіть коли хтось дратує чи провокує, якщо на хвилинку подивитися глибше, зрозуміти чому. І тоді злість зникає, лишається тільки розуміння.
Моя улюблена книга — «Автобіографія йога» Парамаханси Йогананди. Це надихає. Я її всім раджу. Це, до речі, була настільна книга Стіва Джобса. Є історія, що він сказав: «Коли я помру, на моїх похоронах роздайте всім цю книгу». І, ніби так і було — принаймні, в інтернеті про це пишуть.
Я вірю в те, що кожна людина має величезний потенціал. Його треба розкрити. Йога — один із найсильніших інструментів для цього. Асани — це тільки вершина айсберга. Реальна йога починається тоді, коли ти вчишся бути зосередженим, сидіти з рівною спиною, бути в моменті. І це те, чого я прагну в собі й що хочу дати іншим.
